Статьи

ЩОБ НАРЕЧЕНА НЕ ВТЕКЛА, А ГОСТІ НЕ ЗАСНУЛИ

Опубликовано: 22.10.2018

Разговор не про деятельность, которая может развиваться в одном направлении, не про игру, которая из развлечения превратилась в серьезный вид спорта, при этом долгие годы испытывая преобразования и уступая нормам и совокупности определенных технологий. То же самое и происходило с другими видами командного спорта, перейдите сюда affgambler.appspot.com. Велосипеды прочно заняли определенное место в нашей жизни и являются неотъемлемым атрибутом во многих спортивных дисциплинах: прогулок, велосипедном туризме, горном велоспорте, триатлоне, дуатлоне, спусках, велокроссах, трековом велоспорте, гонках с преследованием, экстремальных гонок, и прочих разновидностей велосипедного спорта. Конечно, при таком различном использовании велосипеда разрабатываются различные модели велосипедов. В этой статье велоспорт представлен транспортным средством и как спортивное снаряжение.


Райское место (23 серия)

Велосипед в качестве транспортного средства

Как транспортное средство велосипеды используются миллионами людей на всей планете. Для населения бедных стран единственно достижимым средством для передвижения - это покупка велосипедов старых моделей или даже уже бывших в использовании. При помощи велосипедов жители таких стран расширяют свою коммерческую деятельность, укрепляют семейные и дружеские отношения.


Певица и султан (60 серия)

Большие и многолюдные азиатские мегаполисы предпочитают вместо велосипедов шумные мотоциклы, как более быстро средство езды, где цилиндр имеет небольшой объем. Конечно, при помощи мотоцикла тоже можно перевозить как людей, так и небольшие грузы, но это не такое экологически чистое транспортное средство как велосипед. Мотоциклы выбрасывают много выхлопов и создают излишний шум. Но в ходе развития велосипеда как механизма, он не должен превращаться в мотоцикл, как и мотоцикл в автомобиль. Каждый транспорт обладает своими преимуществами, которые у велосипедов представлены в виде максимальной простоты и независимости, которые он показывает.

Сегодня не так просто выбрать велосипед для туристических поездок, ведь на рынке в настоящее время представлено множество моделей. Велосипеды specialized минск и другие города предлагают в различных магазинах, есть и другие качественные варианты. Каким же образом действовать человеку, который хочет заняться велотуризмом, но не знает, чему следует уделить повышенное внимание при выборе соответствующего средства передвижения?

Это лучший стиль катания для горных велосипедов, смотрите affgambler.appspot.com. На них вы сможете:

колесить по территориям парков;

заниматься фитнесом;

ездить по лесу.

Это модели для прогулок с друзьями и настоящих велопутешествий. Чаще всего байки для этого стиля – это короткоходные двухподвесы и хардтейлы. Перед выбором такой модели надо определиться с тем, как именно вы станете её использовать.

Это наиболее прогрессивный вариант горных байков, у которых присутствует подвеска на переднем и заднем колёсах. Такие транспортные средства хороши для трейла и кросс-кантри. Данный стиль катания сегодня очень популярен. И заниматься велопрогулками может любой человек, а не только профессиональный спортсмен. При этом ездить можно по разным спускам, и скорость будет контролироваться вами.

Велосипеды в Минске, как и в любом другом городе, предлагаются самого разного типа. Например, туристические модели. Благодаря большим колёсам в 28 дюймов обеспечивается неплохая скорость, накат. Это позволяет использовать такую технику на асфальтовых трассах, укатанном грунте. Кроссовые байки позволяют преодолеть большие дистанции по лесным массивам. И сил при этом затрачивается меньше, нежели в случае использования моделей с колёсами на 26 дюймов. Это спортивные модели, они имеют аэродинамическую посадку, поэтому на них можно с комфортом путешествовать по ровным трассам. В туристических моделях нередко присутствует амортизационная вилка, позволяющая преодолевать разные неровности.

 

 

Пригадується давня історія, яку колись переповідала подруга. Молода пара після реєстрації шлюбу прийшла покласти квіти до пам’ятника Леніну (то ще було за радянських часів). І наречений випадково наступив на весільну сукню своєї дружини, відірвавши шматок тканини. Дівчина сильно розлютилася і посварилася зі своїм обранцем так, що молодий порвав свідоцтво про шлюб і пішов собі в один бік, а молода розвернулась в інший.

Такі прикрі випадки трапляються, слава Богу, не часто. Втім, кожне весілля чимось особливим відрізняється від іншого. Аби зробити шлюбний день урочистим та незабутнім, нині на весілля запрошують ведучого, або, як його ще в народі називають, тамаду. І сьогоднішня наша розмова саме з ведучою весільних урочистостей рівнянкою Ларисою Дробецькою.

– Пані Ларисо, тамада – це Ваше покликання, хобі чи професія?

– Сьогодні уже твердо можу говорити, що це – моя професія. Проте професія, якою я займаюся не лише для того, аби заробляти гроші, а тому, що я її люблю. Хоча починалося усе з хобі, захоплення. Коріння ж його ховається ще в ранньому дитинстві. Жодне сімейне свято ніколи не обходилося без мого виступу. А коли погортати мої альбоми, то майже на всіх фотографіях – я на сцені. Тобто у такій творчій атмосфері я практично з пелюшок. І потім упродовж усього життя організовувала різні вечори, святкування, була активісткою самодіяльних гуртків…

– А тамадою бути мріяли?

– У народі кажуть: не було б щастя, якби нещастя не допомогло. Після декретної відпустки я залишилася без роботи. Довелося шукати вирішення проблеми. Раніше неодноразово доводилося бачити роботу ведучих весільних церемоній і я відчула, що в мені теж є достатньо сил, аби цим займатися.

– Невже просто варто лише захотіти?

– Безумовно, одного бажання тут замало. Проте я мала кілька переваг. По-перше – досвід роботи з людьми і на сцені. По-друге – режисерська освіта. До того ж, перед тим, як вийти до людей, я багато спостерігала за іншими ведучими, спілкувалася з ними, перечитала гори літератури, потім склала свою програму. Тому, вважаю, що маю право займатися цим ремеслом, адже в цій сфері я не дилетант.

– І з першого разу все вдалося?

– Звичайно, на початкових етапах були певні промахи, деякі зауваження. Втім, з часом приходять навики, ти вдосконалюєшся. Хоча до своєї роботи я завжди ставлюся самокритично. Після 10 годин роботи на весіллі стомлюєшся, повертаєшся додому вночі. Але прийти і просто лягти спати я не можу – ще півтори-дві години пригадую, як усе відбувалося, аналізую свою роботу. Адже не лише винуватці і гості весілля мають бути задоволені, а й я маю відчути, що все пройшло добре. І коли трапляються промахи, питаю, в першу чергу, з себе.

– Чи завжди легко “розворушити” гостей?

– Трапляється різне. Саме тому тамада, окрім усього іншого, має бути ще і психологом. Адже на весіллі завжди збираються різні за віком, професією та світоглядом люди. У цей вечір ведучий має усіх їх чимось зацікавити та розважити. Бувають прикрі випадки, коли сім’ї наречених з самого початку між собою не ладять, вороже налаштовані. Тут знову потрібна майстерність тамади, аби об’єднати їх задля благополуччя дітей, які вирішили поєднати свої долі.

У сценаріях свят, які я проводжу, завжди є конкурси. Адже молодь хоче не лише танцювати, але й грати. Проте стараюся проводити конкурси так, аби залучити до участі в них різні вікові категорії – від малого до старого. Поміж тим, ніколи не можна набридати та нав’язуватися. Тому завжди дивлюся на реакцію гостей, намагаюся так запросити їх до розваг, щоб вони вважали, що то була їхня власна ініціатива.

Ще один момент, який не хотілося б упустити у нашій розмові. Ведучий має добре знати як українську, так і російську мову (принаймні, у нашій місцевості). На початку своєї роботи неодноразово чула зауваження від львівських гостей щодо вживання русизмів. Дехто, навпаки, просить, щоб весілля проводила російською мовою.

– Чи зберігається у сучасному весіллі давня обрядовість?

– Свій досвід ведучої я також черпала, спілкуючись із ведучими з Києва, Одеси. Адже у них є чому повчитися – там і рівень, і вимоги значно вищі. Проте у великих містах акцент робиться на шоу, видовищність. Наш контингент замовників – люди переважно прості, які цінують давні традиції та обряди. І нехтувати ними, я вважаю, не можна, тому що це наше коріння, наш національний колорит. Хоча, як не прикро, і в Рівному на сучасному етапі знівельовуються прадавні традиції. Наприклад, у селі жодне весілля не обходиться без танцю кухарочок чи вшанування зятем тещі (коли наречений миє тещі ноги). В обласному центрі часто просять оминути ці моменти. Благо, дещо, хоча й у спрощеному вигляді, але ще зберігається, як-от, коли знімають фату з нареченої та свекруха пов’язує хустку. З’являється і сучасна обрядовість, яку у сценарії свята намагаюся органічно поєднати із давньою. Для прикладу, не так давно з’явилася традиція передавати домашнє вогнище. Мами наречених від своїх свічок запалюють свічі дітей.

– Кумедні ситуації трапляються?

– Вони є на кожному весіллі і всі неповторні. Одна із них пов’язана зі звичаєм викрадання нареченої. Подруги, які мали власне авто, викрали наречену і поїхали з нею за місто. Зателефонували нареченому, сказали який готувати викуп, самі ж спокійнісінько пили шампанське. Повертатися назад – а автомобіль не заводиться. У паніці не відразу збагнули, що можна замовити таксі чи покликати по телефону на допомогу когось із рідних. Тоді добряче перенервували усі.

Марина ДАНИЛЮК,

Рівне.