Статьи

"Я знайшла тебе, батьку"

Опубликовано: 23.10.2018

Разговор не про деятельность, которая может развиваться в одном направлении, не про игру, которая из развлечения превратилась в серьезный вид спорта, при этом долгие годы испытывая преобразования и уступая нормам и совокупности определенных технологий. То же самое и происходило с другими видами командного спорта, перейдите сюда affgambler.appspot.com. Велосипеды прочно заняли определенное место в нашей жизни и являются неотъемлемым атрибутом во многих спортивных дисциплинах: прогулок, велосипедном туризме, горном велоспорте, триатлоне, дуатлоне, спусках, велокроссах, трековом велоспорте, гонках с преследованием, экстремальных гонок, и прочих разновидностей велосипедного спорта. Конечно, при таком различном использовании велосипеда разрабатываются различные модели велосипедов. В этой статье велоспорт представлен транспортным средством и как спортивное снаряжение.


Чому ми молимося за померлих? (поминальна субота 3-го тижня Посту)

Велосипед в качестве транспортного средства

Как транспортное средство велосипеды используются миллионами людей на всей планете. Для населения бедных стран единственно достижимым средством для передвижения - это покупка велосипедов старых моделей или даже уже бывших в использовании. При помощи велосипедов жители таких стран расширяют свою коммерческую деятельность, укрепляют семейные и дружеские отношения.


Доньки два роки шукали викрадених батьків

Большие и многолюдные азиатские мегаполисы предпочитают вместо велосипедов шумные мотоциклы, как более быстро средство езды, где цилиндр имеет небольшой объем. Конечно, при помощи мотоцикла тоже можно перевозить как людей, так и небольшие грузы, но это не такое экологически чистое транспортное средство как велосипед. Мотоциклы выбрасывают много выхлопов и создают излишний шум. Но в ходе развития велосипеда как механизма, он не должен превращаться в мотоцикл, как и мотоцикл в автомобиль. Каждый транспорт обладает своими преимуществами, которые у велосипедов представлены в виде максимальной простоты и независимости, которые он показывает.

Сегодня не так просто выбрать велосипед для туристических поездок, ведь на рынке в настоящее время представлено множество моделей. Велосипеды specialized минск и другие города предлагают в различных магазинах, есть и другие качественные варианты. Каким же образом действовать человеку, который хочет заняться велотуризмом, но не знает, чему следует уделить повышенное внимание при выборе соответствующего средства передвижения?

Это лучший стиль катания для горных велосипедов, смотрите affgambler.appspot.com. На них вы сможете:

колесить по территориям парков;

заниматься фитнесом;

ездить по лесу.

Это модели для прогулок с друзьями и настоящих велопутешествий. Чаще всего байки для этого стиля – это короткоходные двухподвесы и хардтейлы. Перед выбором такой модели надо определиться с тем, как именно вы станете её использовать.

Это наиболее прогрессивный вариант горных байков, у которых присутствует подвеска на переднем и заднем колёсах. Такие транспортные средства хороши для трейла и кросс-кантри. Данный стиль катания сегодня очень популярен. И заниматься велопрогулками может любой человек, а не только профессиональный спортсмен. При этом ездить можно по разным спускам, и скорость будет контролироваться вами.

Велосипеды в Минске, как и в любом другом городе, предлагаются самого разного типа. Например, туристические модели. Благодаря большим колёсам в 28 дюймов обеспечивается неплохая скорость, накат. Это позволяет использовать такую технику на асфальтовых трассах, укатанном грунте. Кроссовые байки позволяют преодолеть большие дистанции по лесным массивам. И сил при этом затрачивается меньше, нежели в случае использования моделей с колёсами на 26 дюймов. Это спортивные модели, они имеют аэродинамическую посадку, поэтому на них можно с комфортом путешествовать по ровным трассам. В туристических моделях нередко присутствует амортизационная вилка, позволяющая преодолевать разные неровности.

 

 

Дідусь і бабуся цієї немолодої жінки, чехи за національністю, у першій половині минулого століття жили в селі Бо­гушівка під Луцьком. Її мати, Слава В’ячеславівна, після встановлення на Західній Україні радянської влади влаштувалася на роботу в одну з військових частин, що дислокувалася тоді у Луцьку, там і познайомилася з віськовослужбовцем Анд­рієм Степановичем Сироквашиним, 1918 р.н., уродженцем міста Смоленська.

Молоді покохали одне одного. Побралися. Але недовго тішилися молодята сімейним щастям. Розпочалася війна. Частина, в якій служив Сироквашин, теж з боями відступила на Схід. Подружжя листувалося, наскільки це вдавалося в умовах війни. Про народження у 1943 році доньки червоноармієць-кавалерист дізнався на фронті.

– Мама написала, що хоче назвати мене на чеський лад – Боженою, однак батько, – як розповідала мені Надія Андріївна у вівторок на меморіалі Слави, – просив назвати Надією. Мовляв, буде у нього надія залишитися в живих на війні, побачити сім’ю, донечку. Надіявся. Але не судилося.

Влітку 1944 року Слава В’ячеславівна отримала похоронку на чоловіка. Повідомлялося, де і за яких обставин загинув рядовий А.С.Сироквашин.

Але в 1947 році, коли прабатьки виїжджали у Чехію на постійне місце проживання, чимало з документів, у тому числі похоронка, назавжди загубилися.

Тож маленка Надійка мало того, що ніколи не бачила батька, а й навіть не знала, де він похований. А бажання дізнатися це і вклонитися його світлій пам’яті супрводжувало з дитинства протягом усього життя. І коли здобувала педа­гогічну освіту у Львівському державному університі, і коли працювала методистом у дитсадку в Соснівці на Львівщині. І куди тільки не зверталася, звідусіль приходили невтішні новини.

А життя продовжувалося. Мама Надії Андріївни, свого часу вдруге вийшовши заміж, у 1970 році виїжджає з чоловіком у Чехію до батьків. І доньчину сім’ю агітували їхати з ними. Але не зважилася тоді Надія Андріївна на переїзд. Її життя в Україні, як вважала, було влаштоване добре, тут друзі й знайомі. А ще треба було звершити оту важливу справу – знайти могилу батька.

Однак тривожні події серпня 1991 року в Радянському Союзі спонукали її переїхати із сім’єю до родини в Чехію. Звісно, і там теж, попри життєві клопоти, не припиняла пошуків могили батька, писала листи в архіви – тепер уже колиш­ніх союзних республік. І ніколи не втрачала надії.

– Останнього листа написала у Міністерство оборони Росії, – розповідає Надія Андріївна. – Звідти прийшла відповідь, що мій лист відправлено в Російський державний військовий архів. І саме звідти, від заступника директора цього архіву В.Воронцова, прийшла відповідь, датована 27 березня 2008 року. У ній йдеться про те, Андрій Степанович Сироквашин, який служив у 50 гвардійському кавалерійському полку 13 гвардійської кавалерійської дивізії на посаді шабельника (військове звання – рядовий), загинув 19 березня 1944 року, похований на західній околиці села Засова Рів­ненської області.

Це дало підстави громадянці Чехії, жительці моравійського містечка Шумперк Н.А.Нестеренко для уточнення місця захоронення батька. У Києві їй запропонували подзвонити за докладнішою інформацією у Дубенський міжрайонний військкомат, там дали телефон військового обліковця Радивилівської міськради. Як з’ясувалося, А.С.Сироквашин перепо­хований у братській могилі на меморіалі Слави у Радивилові. Щоправда, прізвище на надгробній плиті викарбуване з по­милкою – “Строквашин”. І ось Надія Андріївна, нарешті, змогла вшанувати світлу пам’ять батька, запалити свічку на могилі…

А ще дякувала за уважне ставлення до неї, за те, що наші земляки бережуть пам’ять про полеглих. І наостанок пообіцяла ще приїхати на батькову могилу, і не сама, а з донькою, внучкою загиблого фронтовика.

Ось така вона, складна штука історія. Уже більш як 64 роки тому відгриміли залпи війни на нашій землі. Але тільки тепер, на 66 році свого життя, донька фронтовика змогла мовити крізь сльози:”Я знайшла тебе, батьку”.

Василь СЕМЕРЕНКО.