Статьи

§ 2. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності - Цивільне право України. Загальна частина - - Електронна бібліотека

Опубликовано: 25.10.2018

Разговор не про деятельность, которая может развиваться в одном направлении, не про игру, которая из развлечения превратилась в серьезный вид спорта, при этом долгие годы испытывая преобразования и уступая нормам и совокупности определенных технологий. То же самое и происходило с другими видами командного спорта, перейдите сюда affgambler.appspot.com. Велосипеды прочно заняли определенное место в нашей жизни и являются неотъемлемым атрибутом во многих спортивных дисциплинах: прогулок, велосипедном туризме, горном велоспорте, триатлоне, дуатлоне, спусках, велокроссах, трековом велоспорте, гонках с преследованием, экстремальных гонок, и прочих разновидностей велосипедного спорта. Конечно, при таком различном использовании велосипеда разрабатываются различные модели велосипедов. В этой статье велоспорт представлен транспортным средством и как спортивное снаряжение.

Велосипед в качестве транспортного средства

Как транспортное средство велосипеды используются миллионами людей на всей планете. Для населения бедных стран единственно достижимым средством для передвижения - это покупка велосипедов старых моделей или даже уже бывших в использовании. При помощи велосипедов жители таких стран расширяют свою коммерческую деятельность, укрепляют семейные и дружеские отношения.

Большие и многолюдные азиатские мегаполисы предпочитают вместо велосипедов шумные мотоциклы, как более быстро средство езды, где цилиндр имеет небольшой объем. Конечно, при помощи мотоцикла тоже можно перевозить как людей, так и небольшие грузы, но это не такое экологически чистое транспортное средство как велосипед. Мотоциклы выбрасывают много выхлопов и создают излишний шум. Но в ходе развития велосипеда как механизма, он не должен превращаться в мотоцикл, как и мотоцикл в автомобиль. Каждый транспорт обладает своими преимуществами, которые у велосипедов представлены в виде максимальной простоты и независимости, которые он показывает.

Сегодня не так просто выбрать велосипед для туристических поездок, ведь на рынке в настоящее время представлено множество моделей. Велосипеды specialized минск и другие города предлагают в различных магазинах, есть и другие качественные варианты. Каким же образом действовать человеку, который хочет заняться велотуризмом, но не знает, чему следует уделить повышенное внимание при выборе соответствующего средства передвижения?

Это лучший стиль катания для горных велосипедов, смотрите affgambler.appspot.com. На них вы сможете:

колесить по территориям парков;

заниматься фитнесом;

ездить по лесу.

Это модели для прогулок с друзьями и настоящих велопутешествий. Чаще всего байки для этого стиля – это короткоходные двухподвесы и хардтейлы. Перед выбором такой модели надо определиться с тем, как именно вы станете её использовать.

Это наиболее прогрессивный вариант горных байков, у которых присутствует подвеска на переднем и заднем колёсах. Такие транспортные средства хороши для трейла и кросс-кантри. Данный стиль катания сегодня очень популярен. И заниматься велопрогулками может любой человек, а не только профессиональный спортсмен. При этом ездить можно по разным спускам, и скорость будет контролироваться вами.

Велосипеды в Минске, как и в любом другом городе, предлагаются самого разного типа. Например, туристические модели. Благодаря большим колёсам в 28 дюймов обеспечивается неплохая скорость, накат. Это позволяет использовать такую технику на асфальтовых трассах, укатанном грунте. Кроссовые байки позволяют преодолеть большие дистанции по лесным массивам. И сил при этом затрачивается меньше, нежели в случае использования моделей с колёсами на 26 дюймов. Это спортивные модели, они имеют аэродинамическую посадку, поэтому на них можно с комфортом путешествовать по ровным трассам. В туристических моделях нередко присутствует амортизационная вилка, позволяющая преодолевать разные неровности.

 

 

Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу не володіючо­го власника до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще римському цивільно­му праву (vindico - вимагати, actioreiuindicatio - віндикаційний позов).

У Законі України «Про власність» зміст віндикаційного по­зову визначено так: «Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння». В ст. 386 ЦК формула вінди­каційного позову практично дублюється: «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним».

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витре­бування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння влас­ника.

Потрібно звернути увагу на такі ознаки віндикаційного по­зову:

1) віндикаційний позов може бути пред´явлений лише стосов­но індивідуально-визначених речей (загублена парасолька, вкра­дений автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). Проте немає ніяких підстав для недопущення в певних випадках віндикації речей, які визначаються родовими ознаками, але за умови що цю спірну річ можна було б так чи інакше індивідуалізувати чи ідентифікувати. Якщо в конкрет­ному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками

з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена картопля зали­шилася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;

2)   цей позов може бути пред´явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав вкрадену чи загублену власником річ, а потім за­ставив її, то відповідачем по віндикаційному позову виступати­ме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодатель буде притягнутий до справи як третя особа;

3)   власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в то´му випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад, громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред´явлення віндикаційно­го позову. Водночас, якщо підстава володіння змінюється, то це цілком можливо. Цікавою в зв´язку з цим є справа, яка розгля­нута одним із районних судів м. Києва.

Органами міліції був затриманий власник автомобіля БМВ-316 гр-н К. Як з´ясувалося, номер кузова автомобіля було пе­ребито, а сам автомобіль значився як вкрадений в республіці Польща. У порушенні кримінальної справи проти К. було відмо­влено, а автомобіль поставлений на штрафний майданчик. Через півроку К. звернувся з позовом до одного із РВВС м. Києва про витребування свого майна з чужого незаконного володіння, мо­тивуючи свою вимогу тим, що він став власником автомобіля на підставі належно укладеного договору купівлі-продажу, за пів­року до нього з позовом про вилучення автомобіля ніхто не звер­нувся, і як добросовісний набувач він вимагає повернення йому автомобіля. Позов було задоволено;

4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збе­реглося в натурі. За своїм змістом віндикаційний позов є вимо­гою про поновлення у власника права володіння річчю, яка йому має належати; тому не допускається заміна цієї речі іншою. Тоб­то, якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимога влас­ника про захист права власності по суті вже не є віндикаційним позовом, а розглядатиметься як позов зобов´язального характе­ру про надання власникові іншої речі й відшкодування збитків.

Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і не­добросовісним. У недобросовісного володільця, тобто у набувача, який самовільно заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав про неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно.

Вирішуючи питання про добросовісність чи недобросовіс­ність набувача, суд повинен врахувати всі конкретні обставини, за яких відбувалося укладання правочину: місце, час, предмет, ціна та інші умови. Так, якщо відповідач придбав у незнайомої особи вночі на вокзалі за півціни годинник, то, звичайно, він міг передбачити, що годинник може виявитися вкраденим.

Наприклад, за однією справою, колективне сільськогоспо­дарське підприємство уклало бартерний договір, за яким обмі­няло 10 т цукру на вантажний автомобіль одного з малих під­приємств. Як було встановлено, мале підприємство отримало автомобіль у заставу від одного з кооперативів без належного оформлення документів. У свою чергу, КСП перефарбувало ван­тажівку, поставило на неї номери, які були зняті з аварійного автомобіля, і користувалося нею. Звичайно, що і в цьому випад­ку (порушений встановлений порядок відчуження транспортних засобів і їх реєстрації) мова про добросовісність відповідача та­кож йти не може.

Незаконним добросовісним володільцем є особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої придбано май­но, не мала права його відчужувати, тобто володілець був упев­нений, що він володіє своєю річчю, а не чужою. Скажімо, особа законно придбала річ у комісійному магазині.

У добросовісного володільця власник не завжди має право вимагати повернення свого майна. Так, у випадках, коли річ ви­була з володіння власника з його волі внаслідок незаконних дій особи, яка є стороною правочину з власником за договором най­му, комісії, схову, і оплатно опинилася у володінні добросовіс­ного володільця, то власник речі позбавлений права вимагати повернення цієї речі незаконним добросовісним володільцем, оскільки саме на власника покладається ризик вибору особи, з якою він укладає договір. У цьому випадку власник може за­хистити свої майнові інтереси шляхом стягнення збитків з не­добросовісного контрагента чи заміни спірного майна іншим, рівноцінним.

Якщо ж майно набуте добросовісним володільцем безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має пра­во витребувати його в усіх випадках.

Від добросовісного набувача не можуть бути витребувані гро­ші й цінні папери на пред´явника (ст. 389 ЦК). В цивільному обі­гу гроші виступають як речі, наділені родовими ознаками, тому саме ця обставина зумовлює неможливість їх витребування від добросовісного набувача.

У добросовісного володільця, який придбав річ оплатно, влас­ник має право витребувати своє майно лише в тому випадку, коли воно вибуло з його володіння не з його волі (вкрадене, за­гублене). Таким же чином вирішується питання про витребуван­ня майна, яке вибуло з володіння особи, якій власник передав річ за договором. Тобто, якщо така річ вибула з володіння такої особи проти її волі, вона також повертається власникові.

Чому задоволення віндикаційного позову законодавець пос­тавив у залежність від того, чи вибуло майно з володіння влас­ника з його волі чи ні? Якщо майно опинилося у добросовісного набувача, то не може не виникнути колізія між його інтересами та інтересами власника майна. Річ вибуває з володіння власни­ка з його волі в силу різних обставин. Він може передати її на зберігання, здати в найм. Передаючи своє майно у тимчасове володіння іншій особі за договором, власник несе ризик вибо­ру контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, яка б заслуговувала на довіру, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надаєть­ся можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не виправдала його довіру за договором.

Цим і пояснюється позиція законодавця, який захищаючи вданому випадку інтереси добросовісного набувача, позбавляє власника права віндикації, одночасно надаючи йому можливість вимагати відшкодування збитків від недобросовісного контра­гента в порядку зобов´язально-правового позову. Майно власни­ка за час перебування у іншої особи могло приносити незаконно­му володільцю певні доходи. Як же вирішується питання щодо доходу, який був отриманий чи міг бути отриманим від майна за час його перебування в чужому незаконному володінні?

Відповідь на це запитання залежить від того, чи був во­лоділець добросовісним, чи недобросовісним.

Недобросовісний володілець зобов´язаний повернути всі до­ходи, які він отримав, чи повинен був отримати за час незакон­ного володіння. Якщо ж плоди чи доходи неможливо повернути в натурі, незаконний володілець відшкодовує власникові їх вар­тість.

Добросовісний володілець повинен повернути лише ті дохо­ди, які він отримав або повинен був отримати з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність сво­го володіння, або коли до нього з позовом звернувся власник. До цього моменту всі отримані доходи належать володільцю, і він не зобов´язаний відшкодовувати власникові вартість отрима­них, відчужених чи спожитих доходів.

Володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний), у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування понесених ним витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи від майна.

Необхідними вважаються витрати на утримання речі і підтри­мання її в нормальному стані (витрати на поточний і капітальний ремонт, техобслуговування тощо). Так, у роз´ясненні Президії Вищого арбітражного (нині господарського) суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов´язаних з судо­вим захистом права державної власності» від 2 квітня 1994 р. зазначалося, що до необхідних витрат необхідно віднести тільки ті, які необхідні для забезпечення нормального стану та збері­гання майна з урахуванням його зношеності´.

Оскільки від добросовісного набувача доходи можуть бути витребувані лише з того часу, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, то необхідні вит­рати до цього моменту повинні покриватися за рахунок отрима­ного доходу.

Але в певних випадках володілець може опинитися в кра­щому становищі в порівнянні з добросовісним володільцем. Йдеться про ті випадки, коли майно взагалі не дає прибутку, але потребує витрат на його утримання, або коли необхідні вит­рати перевищують прибутки. Скажімо, літня бабуся певний час годує чужу мисливську собаку і ніякого зиску з цього не має. В літературі наводився приклад, коли підприємство за договором купівлі-продажу придбало у громадянина будинок, виконало ка­пітальний ремонт, а потім з´ясувалося, що продавець не був влас­ником, і будинок, як виморочна спадщина, повинен був перейти у власність держави. Місцева рада звернулася до добросовісного набувача з позовом про вилучення будинку. У цьому випадку на­бувач майна доходів не мав, а на утримання майна витратився.

У зв´язку з цим заслуговує на увагу пропозиція щодо введен­ня норми, яка б надавала добросовісному володільцю право ви­магати від власника відшкодування необхідних витрат і в тих випадках, якщо вони не покриваються доходами від майна.

За відсутності ж такого правила в чинному законодавстві пропонується застосовувати норми, які регламентують підстави та умови виникнення зобов´язань з безпідставного збагачення, тобто, якщо витрати на необхідне утримання майна, які зазнав добросовісний володілець, перевищують розмір одержаного ним доходу, це не повинно стати причиною безпідставного збагачен­ня власника за рахунок добросовісного незаконного володільця.

З огляду на цю думку обґрунтованою є позиція, яку суд зай­няв у справі Л., що звернувся з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку та переведення на нього прав покупця, оскільки співвласник К. при продажу своєї частини будинку В. порушив переважне право купівлі Л. Рішен­ням обласного суду позов Л. був задоволений, на нього переве­ли права покупця за договором купівлі-продажу, а К. не лише зобов´язали повернути В. отримані за договором гроші, ай від­шкодувати йому витрати, які він поніс у зв´язку з проведенням ним ремонту придбаної частини будинку. За юридичною приро­дою позов Л. не є віндикаційним позовом, але в даному випадку добросовісному володільцю відшкодували витрати, які він поніс, не отримавши доходу.

За час володіння і добросовісний, і недобросовісний володілець можуть вийти за межі необхідних витрат і поліпшити стан речі, підвищити її вартість, покращити якість. Добросовісний во­лоділець має право залишити за собою зроблені ним поліпшен­ня, якщо їх можна відділити від речі без її пошкодження. Якщо ж це зробити неможливо (наприклад, гараж обкладено цеглою), то добросовісний набувач має право вимагати відшкодування та­ких витрат (ст. 390 ЦК).