Статьи

Як о. Степан Чміль виховував майбутнього Папу Франциска

Опубликовано: 29.10.2018

Разговор не про деятельность, которая может развиваться в одном направлении, не про игру, которая из развлечения превратилась в серьезный вид спорта, при этом долгие годы испытывая преобразования и уступая нормам и совокупности определенных технологий. То же самое и происходило с другими видами командного спорта, перейдите сюда affgambler.appspot.com. Велосипеды прочно заняли определенное место в нашей жизни и являются неотъемлемым атрибутом во многих спортивных дисциплинах: прогулок, велосипедном туризме, горном велоспорте, триатлоне, дуатлоне, спусках, велокроссах, трековом велоспорте, гонках с преследованием, экстремальных гонок, и прочих разновидностей велосипедного спорта. Конечно, при таком различном использовании велосипеда разрабатываются различные модели велосипедов. В этой статье велоспорт представлен транспортным средством и как спортивное снаряжение.

Велосипед в качестве транспортного средства

Как транспортное средство велосипеды используются миллионами людей на всей планете. Для населения бедных стран единственно достижимым средством для передвижения - это покупка велосипедов старых моделей или даже уже бывших в использовании. При помощи велосипедов жители таких стран расширяют свою коммерческую деятельность, укрепляют семейные и дружеские отношения.

Большие и многолюдные азиатские мегаполисы предпочитают вместо велосипедов шумные мотоциклы, как более быстро средство езды, где цилиндр имеет небольшой объем. Конечно, при помощи мотоцикла тоже можно перевозить как людей, так и небольшие грузы, но это не такое экологически чистое транспортное средство как велосипед. Мотоциклы выбрасывают много выхлопов и создают излишний шум. Но в ходе развития велосипеда как механизма, он не должен превращаться в мотоцикл, как и мотоцикл в автомобиль. Каждый транспорт обладает своими преимуществами, которые у велосипедов представлены в виде максимальной простоты и независимости, которые он показывает.

Сегодня не так просто выбрать велосипед для туристических поездок, ведь на рынке в настоящее время представлено множество моделей. Велосипеды specialized минск и другие города предлагают в различных магазинах, есть и другие качественные варианты. Каким же образом действовать человеку, который хочет заняться велотуризмом, но не знает, чему следует уделить повышенное внимание при выборе соответствующего средства передвижения?

Это лучший стиль катания для горных велосипедов, смотрите affgambler.appspot.com. На них вы сможете:

колесить по территориям парков;

заниматься фитнесом;

ездить по лесу.

Это модели для прогулок с друзьями и настоящих велопутешествий. Чаще всего байки для этого стиля – это короткоходные двухподвесы и хардтейлы. Перед выбором такой модели надо определиться с тем, как именно вы станете её использовать.

Это наиболее прогрессивный вариант горных байков, у которых присутствует подвеска на переднем и заднем колёсах. Такие транспортные средства хороши для трейла и кросс-кантри. Данный стиль катания сегодня очень популярен. И заниматься велопрогулками может любой человек, а не только профессиональный спортсмен. При этом ездить можно по разным спускам, и скорость будет контролироваться вами.

Велосипеды в Минске, как и в любом другом городе, предлагаются самого разного типа. Например, туристические модели. Благодаря большим колёсам в 28 дюймов обеспечивается неплохая скорость, накат. Это позволяет использовать такую технику на асфальтовых трассах, укатанном грунте. Кроссовые байки позволяют преодолеть большие дистанции по лесным массивам. И сил при этом затрачивается меньше, нежели в случае использования моделей с колёсами на 26 дюймов. Это спортивные модели, они имеют аэродинамическую посадку, поэтому на них можно с комфортом путешествовать по ровным трассам. В туристических моделях нередко присутствует амортизационная вилка, позволяющая преодолевать разные неровности.

 

 

Після того, як стало відомо, що новим Папою Римським став кардинал Хорхе Маріо Берґольйо, Глава УГКЦ Патріарх Святослав розповів, що новий понтифік був вихованцем українського священика-салезіянина о. Степана Чміля. Детальніше про те, як відбулась їх зустріч розповідає о.-салезіянин Євген Небесняк , який багато років особисто знав о. Чміля. Максимально збережено стиль автора.

Степан Чміль (нар. 1914 в Судовій Вишні на Львівщині — †1978 в Римі) ― був першим салезіянином УГКЦ. 1932 р. він виїхав до Італії до салезіянського училища в Іврея, Північна Італія, разом з іншими хлопцями, яких метою було вивчитися на салезіян. Митрополит Андрей Шептицький, глава УГКЦ в 1901-44 рр., доручив Перемиському єпископу УГКЦ Кир Йосафату Коциловському зібрати групку охочих поїхати до Італії, щоб стати духовними синами св. Івана Боско (1815-1888), знаменитого італійського вихователя, основоположника Салезіянського згромадження, чиїм головним завданням є виховання молоді, головно безпритульної й злиденної. Бажанням великого Митрополита було підготовити українське рамено оо. Салезіян: після навчання в Італії молоді салезіянські священики мали повернулися би в Україну, щоб зайнятись вихованням української молоді. Ще дві групки поїхали до Івреї з такою метою ― в 1937 і 1938 роках.

На жаль, Друга світова війна перешкодила наміренням Митрополита здійснитися, тому молоді салезіяни мусили залишитися в Італії. Як тоді задіяти їх поза Україною? Кир Іван Бучко, тодішній Апостольський візитатор для українців-католиків в Західній Європі, за допомогою самого Салезіянського згромадження та Конгрегації для Східних Церков, заснував Малу Семінарію з метою, після гоніння УГКЦ в Україні, забезпечити наших вірян в Європі духовенством. Він передав провід семінарії французьким салезіянам, добавляючи до них перших українських салезіян, бо перший осідок Малої Семінарії був у Люрі (1947-1951), Франції. Коли осідок перенісся до Кастел-Гандольфо (1951-56), Італія, 30 км. від Риму, відтак до самого Рима на вул. Боччея (1959-1996), провід був повністю переданий українським салезіянам. Отець Степан, висвятившись на священика 14 жовтня 1945 року, був задіяний у вихованні нашої післявоєнної молоді, відтак був призначений на посаду директора гідів Катакомб св. Каллиста в Римі, якими завідували салезіяни з усього світу. На пості директора гідів він мав можливість зустрічати та контактувати з українськими біженцями: допомагав їм поселюватись у різних країнах Європи: адже не могли вони вернутись в Україну через встановлення там комуністичної влади

Відтак доручено йому опіку над Салезіянськими Місіонерами в матірному Генеральному Домі в Турині, після чого вислано його 1948 р., за намовою Кир Івана Бучка та Конгрегації Східних Церков, до Аргентини як душпастиря для українських біженців там. Тут о. Степан виявився хорошим та батьківським священиком. Усі, котрим він допомагав, стверджують, що він був настільки відданим священиком та людиною повен жертви, що заслуговував на вдячність та пошану від усіх. Дванадцять літ о. Степан душпастирював в Аргентині, де навчився як себе вести з вірними, настоятелями та владою.

У 1960 р. його покликано на провід Малої Семінарії, і тут я уперше зустрівся з ним, як Директором, в 1962 році: я мав нагоду відчути на собі батьківську його опіку, а пізніше, як його співбрат в салезіянському чині, також можливість почути не одну цікаву річ про його душпастирство в Аргентині, в Буенос-Айресі.

До Буенос-Айреса о. Степан прибув в 1948 р., і його приєднали до салезіянської спільноти, яка завідувала «Колегією Дон Боско» («Colegio Wilfrid Barón de los Santos Ángeles») в Рамос Мехії, дільниці західної частини Великого Буенос-Айреса. За словами о. Василя Зінька, ЧСВВ, о. Степан «під час тижня працював в Салезіянській Книгарні, а суботами, неділями і в свята відвідував наших вірян зі Службою Божою та уділяв їм Святі Таїнства. Наші віряни його шанували, дуже любили, а він, зі свого боку, також любив їх всією душею і всеціло віддавався дущпастирській над ними праці».

Отець Степан в Рамос Мехія правив лише в нащому обряді, а тоді літургійною мовою була старослов’янська: щорана прокидався раніше від собратії, сходив в каплицю та правив сам. Очевидно, перебуваючи в Колегії, він контактував із молодими учнями, сповняючи свої обов’язки вихователя: перебував з ними на подвірю в час дозвілля, в їдальні, в каплиці... Він напевно розповідав їм про Україну, і, мабуть, не один з тих молодих студентів цікавився Україною, а, можливе, дехто з них був українцем, бо багато з наших людей наприкінці дев’ятнадцятого століття, внаслідок аграрного переселення в Західній Україні і за намовою різних агентів, які вербували людей на працю до далекого Американського й Південноамериканського континентів, переїхали туди.

Одного разу, йшов 1949-ий рік, о. Степан запитав когось з тих юнаків, які гуртувалися навколо нього на подвірю, чи хтось з них не зголосився би прислуговувати йому до Святої Літургії. І серед них хтось таки зголосився Хорге Маріо Берґольйо, сьогоднішній Папа Франциск! Нагадую собі, як о. Степан мені розповідав, що той молодий хлопець навчився відповідати «Господи помилуй», ну й вивчив також інші частини Літургії. Хорге Маріо був учнем «Колегії Дон Боско» в 1949 р. і в класі 6Б отримав найвищі балі у поведінці та Релігії. Не знаю точно, як довго отой хлопчина прислуговував о. Степанові до Святої Літургії, ― він мусив підніматись раніше інших учнів, щоб служити отцеві ― але, знаючи о. Степана добре, можу собі чітко уявити, як позитивно вплинула на майбутнього папу його батьківська любов, святість, любов до молитви, життєрадісність і душпастирське піклування про наших людей. Хто-небудь, хто пізнав о. Степана, подивляв його відданість Богові й його любов до України. Припускаю, що під час частих прогульок студентів колегії з отцями, молодий Хорге не відступав від отця Степана і цікавився Україною, знання про яку йому послужило, коли він став архиєпископом Буенос-Айреса, бо був також ординарієм для східних католиків, зокрема, тих, які не мали своєї єрархії. А вже як кардинал, він особливо опікувався нашою Церквою в Аргентині.

Якщо сьогоднішній Папа Франциск покірний, відзначається пасторальним запалом, має здебільшого уподобання до нужденних, характеризується великою скромністю, це частинно завдяки виховній праці о. Степана Чміля, який карбував у його душі ті же прикмети.

Дасть Бог, доля нашої Церкви за урядування папи Франциска буде насправді світлою!