Булінг — це не звичайна сварка між дітьми й не одноразовий невдалий жарт. Йдеться про систематичне приниження, переслідування або насильство, під час якого одна сторона має реальну чи уявну перевагу над іншою. Кривдник може бути фізично сильнішим, популярнішим, старшим або мати підтримку групи.
Потерпіла дитина часто не може самостійно припинити цькування, тому мовчання дорослих лише зміцнює позицію агресора. Головне завдання батьків і школи — не шукати винного поспіхом, а негайно припинити небезпечну поведінку та забезпечити дитині захист, повідомляє редакція Избирком.
Українське законодавство визначає булінг як систематичне психологічне, фізичне, економічне або сексуальне насильство, зокрема із застосуванням електронних засобів зв’язку. Воно може проявлятися діями або навмисною бездіяльністю, наприклад демонстративним виключенням дитини з колективу. Важливою ознакою залишається повторюваність поведінки, хоча на серйозний одиничний напад також потрібно реагувати негайно. МОН додатково виділяє дисбаланс сил і шкоду, якої зазнає потерпіла сторона.
«Булінг — це проблема всієї школи, а не тільки окремих учнів», — наголошує Міністерство освіти і науки України.
Як відрізнити булінг від конфлікту
Під час звичайного конфлікту сторони зазвичай мають приблизно рівні можливості захистити себе. Вони можуть обмінюватися образами, сперечатися або відмовлятися спілкуватися, але ролі не є постійними. У ситуації булінгу агресія повторюється, а потерпіла дитина відчуває страх, безсилля та залежність від кривдника. Фраза «вони просто не поділилися» небезпечна, якщо одна дитина регулярно страждає, а інша контролює ситуацію. ЮНЕСКО розглядає булінг саме як модель навмисної агресивної поведінки, а не як окремий інцидент.
| Ознака | Звичайний конфлікт | Булінг |
|---|---|---|
| Повторюваність | Часто одноразова ситуація | Переслідування повторюється |
| Співвідношення сил | Сторони приблизно рівні | Кривдник має перевагу |
| Ролі учасників | Можуть змінюватися | Є стійкі ролі кривдника і потерпілого |
| Можливість захиститися | Обидві сторони можуть відповісти | Потерпілому складно зупинити ситуацію |
| Наслідки | Образа або тимчасова сварка | Страх, ізоляція, травми, відмова від навчання |
Водночас не потрібно чекати, поки насильство повториться кілька разів. Побиття, погроза зброєю, сексуальне домагання, вимагання грошей або поширення інтимних матеріалів потребують негайного втручання. Такі дії можуть бути не лише булінгом, а й правопорушенням. Передусім необхідно гарантувати безпеку дитини, надати медичну допомогу за потреби та звернутися до відповідних служб.
Які бувають види булінгу
Цькування не завжди супроводжується бійками. Часто воно починається з прізвиськ, насмішок, пліток або виключення дитини зі спільних справ. Кривдники можуть навмисно ховати речі, вимагати гроші, псувати майно або поширювати принизливі фотографії. ЮНЕСКО розрізняє фізичний, психологічний, соціальний, сексуальний булінг і кібербулінг.
| Вид булінгу | Типові прояви |
| Психологічний | Образи, погрози, залякування, принизливі жарти |
| Фізичний | Удари, штовхання, щипання, псування речей |
| Соціальний | Ігнорування, виключення з групи, бойкот, поширення чуток |
| Економічний | Вимагання грошей, крадіжки, примушування віддавати речі |
| Сексуальний | Небажані дотики, жести, коментарі та чутки інтимного характеру |
| Кібербулінг | Погрози, образи, фейкові сторінки, публікація фото або відео онлайн |
Особливо небезпечним є кібербулінг, оскільки він може тривати цілодобово й охоплювати велику аудиторію. Принизливий допис, відео або фотографію здатні швидко скопіювати й поширити інші користувачі. Дитина не почувається безпечно навіть удома, адже повідомлення надходять через телефон або комп’ютер. Тому вимога просто вимкнути телефон не розв’язує проблему й може залишити дитину без звичного спілкування та підтримки.
Ознаки, що дитина може потерпати від булінгу
Діти не завжди розповідають про цькування прямо. Вони можуть боятися помсти, не довіряти дорослим або вважати себе винними. Іноді дитина переживає, що після втручання батьків ситуація стане ще гіршою. Чинний порядок реагування МОН серед можливих ознак називає різку зміну поведінки, тривожність, ізоляцію, пропуски занять, зниження концентрації, пошкодження речей та спроби приховати травми.
Батькам і педагогам варто звернути увагу на такі зміни:
- дитина раптово не хоче йти до школи або просить змінити маршрут;
- повертається додому з пошкодженим одягом чи без особистих речей;
- часто скаржиться на головний біль або погане самопочуття перед уроками;
- стала замкненою, тривожною, дратівливою або надто агресивною;
- видаляє сторінки в соцмережах або нервує після повідомлень;
- уникає розмов про однокласників і шкільні події;
- має незрозумілі синці, подряпини чи інші травми;
- просить додаткові гроші, але не пояснює, навіщо вони потрібні;
- втратила інтерес до навчання, друзів або улюблених занять.
Окрема ознака ще не доводить наявність булінгу. Проте поєднання кількох змін є причиною спокійно поговорити з дитиною. Не слід проводити допит або вимагати негайно назвати кривдника. Краще пояснити, що дитину не покарають і не звинуватять у тому, що сталося.
Що робити дитині, яку цькують
Насамперед дитина має знати, що булінг не є її провиною. Зовнішність, успішність, стан здоров’я, походження чи особливості поведінки не виправдовують насильство. Відповідальність за агресивні дії несе кривдник, а зупинити ситуацію повинні дорослі. Терпіти цькування, щоб «стати сильнішим», дитина не зобов’язана.
Практичний алгоритм дій:
- Відійти в безпечне місце й не залишатися наодинці з кривдником.
- Розповісти батькам, учителю, психологу або іншому дорослому, якому дитина довіряє.
- Назвати конкретні факти: хто, що, де і коли зробив, хто це бачив.
- Зберегти повідомлення, фотографії, відео та інші докази.
- Не відповідати на онлайн-погрози власними погрозами чи образами.
- У разі фізичної небезпеки голосно кликати на допомогу та звернутися до дорослого.
- Повторно повідомити про проблему, якщо після першого звернення цькування не припинилося.
«Ключове — це повідомити про нього», — зазначає ЮНІСЕФ у рекомендаціях щодо протидії кібербулінгу.
Як мають діяти батьки
Першою реакцією батьків має бути підтримка, а не критика. Варто подякувати дитині за довіру, вислухати її без перебивань і запитати, якої допомоги вона найбільше боїться або потребує. Не потрібно радити «дати здачі», оскільки це може призвести до нової бійки та ускладнити встановлення обставин. Також небажано самостійно з’ясовувати стосунки з дитиною-кривдником без участі її батьків і представників школи.
Батькам доцільно діяти послідовно:
- записати дати, місця та обставини кожного відомого випадку;
- зробити скриншоти листування, дописів і коментарів;
- сфотографувати пошкоджені речі або тілесні ушкодження;
- письмово звернутися до керівника закладу освіти;
- зберегти копію заяви та підтвердження її отримання;
- домовитися зі школою про конкретні заходи безпеки;
- за потреби залучити психолога, лікаря, поліцію або службу у справах дітей.
За чинним порядком повідомлення про можливий булінг можна подати керівнику закладу усно, письмово або електронними засобами. Після отримання заяви керівник має не пізніше однієї доби поінформувати поліцію та законних представників дитини, а засідання спеціальної комісії скликати не пізніше трьох робочих днів. Діти та батьки також можуть скористатися запровадженим МОН онлайн-інструментом АІКОМ і повідомити про випадок відкрито або анонімно.
Як реагувати на кібербулінг
Спочатку потрібно зберегти докази, а вже потім блокувати сторінку кривдника чи видаляти повідомлення. Варто зробити скриншоти так, щоб було видно ім’я профілю, дату, текст і адресу сторінки. Публікацію необхідно поскаржити адміністрації платформи, а акаунт — заблокувати. ЮНІСЕФ радить повідомляти про онлайн-цькування дорослому, якому дитина довіряє, та використовувати механізми скарг у соціальних мережах.
Не потрібно публічно відповідати кривднику довгими виправданнями. Це може збільшити аудиторію конфлікту та створити нові матеріали для цькування. Паролі до акаунтів варто змінити, а двофакторну автентифікацію — увімкнути. Якщо поширюються погрози, персональні дані або інтимні матеріали, необхідно звертатися до поліції.
Що можуть зробити свідки булінгу
Спостерігачі істотно впливають на розвиток ситуації. Сміх, пересилання принизливого відео або мовчазне схвалення підсилюють кривдника. Водночас дитина-свідок не повинна вступати у фізичну сутичку та ризикувати власною безпекою. Найкраще покликати дорослого, підтримати потерпілого й відмовитися поширювати образливі матеріали.
Свідок може сказати: «Це не смішно», «Зупинися» або «Я покличу вчителя», якщо це безпечно. Після інциденту варто підійти до потерпілої дитини та запропонувати разом звернутися до дорослого. Важливо чесно розповісти, що саме сталося, не перебільшуючи й не приховуючи деталей. Підтримка хоча б однієї людини зменшує відчуття ізоляції, на якому часто тримається булінг.
Найчастіші запитання
Чи є одноразова бійка булінгом?
Не завжди, адже для булінгу характерна систематичність і нерівність сил. Проте серйозна бійка все одно потребує негайного реагування. Не можна чекати повторення насильства, якщо дитина отримала травму або їй погрожують.
Чи може вчитель бути учасником булінгу?
Шкільне насильство може відбуватися не лише між учнями. ЮНЕСКО зазначає, що його учасниками можуть бути учні, вчителі та інші працівники школи. У такій ситуації слід звертатися до керівника закладу, засновника школи, освітнього омбудсмена або правоохоронних органів.
Чи можна подати повідомлення анонімно?
Так. Онлайн-інструмент АІКОМ дозволяє дитині повідомити про булінг відкрито або анонімно. Водночас відкрите звернення може спростити подальший зв’язок і збирання інформації.
Чи варто переводити дитину до іншої школи?
Переведення іноді допомагає швидко усунути безпосередню небезпеку, але не повинно бути автоматичною відповіддю. Спочатку потрібно оцінити ризики, бажання дитини та здатність школи забезпечити захист. Не можна подавати перехід як покарання або втечу потерпілої сторони.
Коли потрібно негайно звертатися по допомогу?
Негайне втручання потрібне при побитті, погрозах життю, сексуальному насильстві, вимаганні, переслідуванні або поширенні інтимних матеріалів. Так само не можна зволікати, якщо дитина говорить про самоушкодження, небажання жити чи демонструє різке погіршення психоемоційного стану. У такій ситуації безпека важливіша за збирання повного комплекту доказів.
Соціальна підтримка — це не привілей, а закріплене законом право. Якщо ви опинилися в складній ситуації, варто перевірити, на що ви маєте право, і скористатися ним. Про те, як влаштована держава, що забезпечує ці гарантії, читайте також: Як здобути нові навички через онлайн-курси: як обрати курс, вчитися ефективно та змінити професію
