Спадкування за заповітом — це перехід майна, прав та обов’язків померлої людини до осіб, яких вона особисто визначила у заповіті. Заповідач може передати квартиру, будинок, землю, гроші, корпоративні права та інше належне йому майно родичам, стороннім людям, юридичним особам, державі або територіальній громаді, повідомляє редакція Избирком.
Заповіт має перевагу перед спадкуванням за законом: спочатку майно розподіляють відповідно до волі померлого, а черги родичів застосовують лише до тієї частини спадщини, яка не охоплена заповітом, або коли заповіт відсутній, визнаний недійсним чи спадкоємець за ним не прийняв спадщину. Водночас свобода заповіту не є абсолютною — закон захищає окремих непрацездатних і неповнолітніх членів сім’ї через право на обов’язкову частку.
Що означає спадкування за заповітом
В Україні існують два основні види спадкування: за заповітом і за законом. Заповітом вважається особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Скласти його може людина з повною цивільною дієздатністю, причому зробити це необхідно особисто — оформлення заповіту через представника не допускається.
«Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті» — стаття 1233 Цивільного кодексу України.
Заповідач самостійно визначає:
- хто отримає спадщину;
- яке саме майно переходить кожному спадкоємцю;
- у яких частках спадкоємці отримають майно;
- кого зі спадкоємців за законом слід позбавити права на спадкування;
- які умови або обов’язки має виконати спадкоємець.
Спадкоємцями можуть бути одна чи кілька фізичних осіб незалежно від наявності родинних зв’язків. Заповідач також може призначити спадкоємцем юридичну особу, державу Україна, іноземну державу, територіальну громаду або іншого учасника цивільних відносин, якому закон дозволяє набувати майно.
Наявність заповіту не означає, що зазначена в ньому людина автоматично стає власником майна. Після смерті заповідача спадкоємець повинен прийняти спадщину та пройти процедуру її оформлення.
Яке майно можна передати за заповітом
До складу спадщини входять права та обов’язки, які належали людині на момент смерті й не припинилися у зв’язку з її смертю. Йдеться не лише про матеріальні речі, а й про майнові права.
За заповітом можна передати:
- квартиру, житловий будинок, гараж, дачу;
- земельну ділянку або земельну частку;
- автомобіль та інший транспорт;
- кошти на банківських рахунках;
- цінні папери, частку в компанії, корпоративні права;
- право вимоги за договором;
- авторські майнові права;
- інше майно, яке належало заповідачу.
До спадщини можуть входити й окремі боргові зобов’язання. Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами померлого лише в межах вартості одержаного майна. Особисті немайнові права, право на аліменти, пенсію, соціальну допомогу та деякі інші права, нерозривно пов’язані з особою померлого, до складу спадщини не входять.
Людина може заповісти не лише майно, яким володіє на момент оформлення документа, а й майно або права, які набуде в майбутньому. Тому після смерті заповідача нотаріус визначає фактичний склад спадщини на день її відкриття.
Хто має право скласти заповіт
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Зазвичай повна дієздатність виникає після досягнення 18 років, але закон передбачає випадки її набуття раніше — зокрема після реєстрації шлюбу неповнолітньою особою або надання повної цивільної дієздатності в установленому порядку.
Заповідач повинен усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо після його смерті буде встановлено, що під час підписання документа людина не могла розуміти свої дії, заповіт може бути оскаржений у суді.
Заповіт є виключно особистим правочином. Чоловік, дружина, дитина, адвокат або інша довірена особа не можуть скласти чи підписати його замість заповідача. Виняток стосується лише фізичного підписання документа: якщо через хворобу або фізичну ваду людина не може поставити підпис самостійно, за визначеною законом процедурою це може зробити інша особа у присутності нотаріуса.
Як правильно оформлюється заповіт
Заповіт складають у письмовій формі. У документі необхідно зазначити місце і час його складення, особисті дані заповідача, зміст розпоряджень та призначених спадкоємців.
Загальне правило передбачає нотаріальне посвідчення заповіту. Заповідач може звернутися до державного або приватного нотаріуса. У населених пунктах, де немає нотаріуса, визначені заповіти можуть посвідчувати уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування.
В окремих обставинах заповіти посвідчують інші службові особи, передбачені законом. Це може стосуватися людей, які перебувають у лікарні, військовій частині, установі виконання покарань, під час плавання на судні або в експедиції.
Після посвідчення відомості про документ вносять до Спадкового реєстру. Реєстр містить інформацію про посвідчені заповіти, їх зміну або скасування та відкриті спадкові справи. Сам текст волевиявлення не стає загальнодоступним: до відкриття спадщини діє таємниця заповіту.
Нотаріальне посвідчення не підтверджує, що кожний записаний у документі об’єкт належить заповідачу. Право власності на спадкове майно перевірятимуть після смерті людини під час ведення спадкової справи.
Чи можна змінити або скасувати заповіт
Заповідач має право в будь-який момент змінити або повністю скасувати своє розпорядження. Згода спадкоємців або пояснення причин для цього не потрібні.
Новий заповіт скасовує попередній повністю або в тій частині, у якій документи суперечать один одному. Якщо останній заповіт згодом визнають недійсним, попередній документ, як правило, автоматично не відновлюється, крім окремих випадків, прямо передбачених законом.
«Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт» — стаття 1254 Цивільного кодексу України.
Людина може не повідомляти призначених спадкоємців про складення, зміну чи скасування документа. Саме тому після смерті потенційним спадкоємцям доцільно звернутися до нотаріуса, який перевірить наявність заповіту через Спадковий реєстр.
Хто отримає обов’язкову частку попри заповіт
Заповідач може позбавити спадщини родичів, які мали б право на майно за законом. Однак стаття 1241 Цивільного кодексу захищає визначене коло осіб, які спадкують незалежно від змісту заповіту.
Право на обов’язкову частку мають:
- малолітні та неповнолітні діти померлого;
- повнолітні непрацездатні діти;
- непрацездатна вдова або непрацездатний вдівець;
- непрацездатні батьки спадкодавця.
Ці особи отримують половину тієї частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Для обчислення спочатку визначають усіх спадкоємців першої черги та частку, яку кожен із них отримав би без заповіту, а потім розраховують половину відповідної частки.
«Право на обов’язкову частку — це суб’єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги отримати певну частку у спадщині незалежно від змісту заповіту» — позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Суд може зменшити обов’язкову частку з урахуванням характеру відносин між спадкоємцем і спадкодавцем, а також інших істотних обставин. Для цього зацікавлена особа повинна звернутися до суду та надати докази. Сам нотаріус не може позбавити обов’язкового спадкоємця його частки лише через конфлікт із померлим.
Як прийняти спадщину за заповітом
Спадщина відкривається в день смерті людини або в день, з якого її оголошено померлою. Для оформлення спадкових прав спадкоємець звертається до нотаріуса або уповноваженої посадової особи, яка має право вчиняти відповідні нотаріальні дії.
Зазвичай необхідно подати:
- Паспорт або інший документ, що посвідчує особу.
- Реєстраційний номер облікової картки платника податків.
- Свідоцтво про смерть спадкодавця.
- Заяву про прийняття спадщини.
- Документи на майно, якщо вони є у спадкоємця.
- Документи, необхідні для підтвердження права на обов’язкову частку.
Наявність паперового примірника заповіту полегшує оформлення, але його втрата не завжди позбавляє людину спадщини. Нотаріус перевіряє відомості у Спадковому реєстрі та встановлює чинність документа.
Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого строку не заявив про відмову. Інші спадкоємці повинні подати заяву про прийняття спадщини.
Який строк установлено для прийняття спадщини
Загальний строк для прийняття спадщини становить шість місяців і обчислюється з дня її відкриття. Протягом цього часу спадкоємець повинен звернутися із заявою, якщо закон не вважає його таким, що прийняв спадщину автоматично через постійне спільне проживання з померлим.
Пропущений строк можна поновити двома способами:
- отримати письмову згоду спадкоємців, які вже прийняли спадщину;
- звернутися до суду з вимогою визначити додатковий строк.
Суд надає додатковий строк лише за наявності поважних причин пропуску. Сам факт незнання про смерть родича або про існування заповіту оцінюють разом з іншими обставинами справи.
Очікувати завершення шестимісячного строку, щоб лише потім звернутися до нотаріуса, не потрібно. Заяву про прийняття спадщини подають саме протягом цих шести місяців.
Коли видають свідоцтво про право на спадщину
Після завершення строку прийняття спадщини нотаріус перевіряє заповіт, коло спадкоємців, наявність осіб з обов’язковою часткою, склад майна та документи, що підтверджують право власності померлого.
Свідоцтво про право на спадщину підтверджує перехід конкретного майна до спадкоємця. Для нерухомості після видачі свідоцтва проводиться державна реєстрація права власності.
Оформлення може ускладнитися, якщо:
- документи на квартиру, будинок або землю втрачені;
- право власності спадкодавця не було зареєстроване;
- у документах є помилки в імені, прізвищі чи адресі;
- майно перебуває під арештом або в іпотеці;
- між спадкоємцями виник спір;
- хтось заявляє право на обов’язкову частку.
У таких випадках нотаріус може витребувати додаткові документи або відмовити у вчиненні нотаріальної дії. Письмову постанову про відмову можна оскаржити в суді.
Коли заповіт можуть визнати недійсним
Нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права його складати, або оформлений із порушенням установлених законом вимог щодо форми та посвідчення. Окремий заповіт може бути визнаний недійсним судом, якщо волевиявлення людини не було вільним і не відповідало її справжній волі.
Підставами судового спору можуть бути докази того, що заповідач:
- не усвідомлював значення своїх дій;
- не міг керувати ними;
- діяв під тиском, погрозою чи обманом;
- підписав документ, зміст якого не відповідав його волі.
Оспорити заповіт можна лише після смерті заповідача, коли відкривається спадщина. За життя людини потенційний спадкоємець не має самостійного права вимагати визнання заповіту недійсним лише через незгоду з його змістом. Таку правову позицію підтверджує Верховний Суд.
Саме спорідненість із померлим не є доказом недійсності заповіту. Позивач повинен підтвердити конкретне порушення закону належними доказами — документами, медичними матеріалами, висновками експертизи, показаннями свідків або іншими відомостями, які суд визнає допустимими.
Що відбувається, якщо спадкоємець за заповітом відмовився від майна
Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, відведеного для її прийняття. Відмова є безумовною і беззастережною: не можна прийняти квартиру, але відмовитися від боргів або іншої частини спадщини.
Подальша доля майна залежить від змісту заповіту. Якщо призначено іншого спадкоємця на випадок відмови або смерті основного спадкоємця, майно переходить до такої підпризначеної особи. Якщо відповідного розпорядження немає, право на цю частину спадщини може перейти до інших спадкоємців за заповітом або за законом.
Верховний Суд звертав увагу: коли заповіт не містить положення про позбавлення спадкоємців за законом права на спадкування, а спадкоємець за заповітом не прийняв майно, сам факт існування заповіту не перешкоджає спадкуванню за законом.
Практичний порядок дій спадкоємця
Після смерті заповідача доцільно діяти послідовно:
- Отримати свідоцтво про смерть.
- Звернутися до нотаріуса та перевірити наявність заповіту.
- Подати заяву про прийняття спадщини в межах установленого строку.
- Передати нотаріусу наявні документи на майно.
- Повідомити про можливих неповнолітніх або непрацездатних спадкоємців.
- Після завершення оформлення отримати свідоцтво про право на спадщину.
- Зареєструвати право власності на нерухомість або транспорт.
Спадкування за заповітом в Україні дозволяє людині самостійно визначити майбутню долю свого майна, але не усуває вимог щодо форми документа, прийняття спадщини та обов’язкової частки окремих родичів. Для спадкоємця ключове практичне правило — своєчасно звернутися до нотаріуса, не пропустити строк і зібрати документи, які підтверджують склад спадщини та права померлого на відповідне майно.
Соціальна підтримка — це не привілей, а закріплене законом право. Якщо ви опинилися в складній ситуації, варто перевірити, на що ви маєте право, і скористатися ним. Про те, як влаштована держава, що забезпечує ці гарантії, читайте також: Що таке шлюбний договір в Україні: що регулює, коли укладається, чи потрібен нотаріус та як його розірвати
